Останнім часом майже на всіх малих та великих фестивальних сценах нашої Неньки-України спостерігається такий-собі «тріумф ерзацу і фанери». Куди не кинеш оком, яку радіостанцію не налаштуєш – всюди російська або вітчизняна проросійська «попса». Часом складається таке враження, що наші співаки позабували якого вони взагалі «роду-племені». Наскільки великий Київ, і то, по великому рахунку, має тільки дві на 100 відсотків україномовні радіостанції: «Радіо Київ» і радіостанція Києво-Могилянської академії «Молоде радіо». Одразу виникає слушне запитання: а може не все так погано, може все ж таки є «якась розумная цьому альтернатива»? Є альтернатива. І справи в українському шоу-бізнесі після «помаранчевої революції», начебто, і пішли на поправку, та все одно… Не так, як хотілося б. Не так, як мало б бути у державі, яка, перш за все, цінує своє, а не чуже, «загранічноє». Але альтернатива є: чесна, жива і щира музика, яка звучить на «Рок Екзистенції». Якось вже й важко порахувати, скільки років цьому київському фестивалю. Здавалося б, він існував ще до створення світу. І як це раніше наші рокери та альтернативщики жили без Рок Екзистенції? До речі, Рок Екзистенція один з не багатьох перших українських фестивалів, який досі ще живе, процвітає і дає гарний старт все більшій кількості молодих команд. Лідер гурту «Гайдамаки» Олександр ЯРМОЛА свого часу сказав про цей фестиваль наступне: «Екзистенція робить дуже правильну справу: вони популяризують, допомагають українським, україномовним гуртам, тим командам, що працюють з українським корінням. Цього ніякий інший фестиваль, ні “Таврійські Ігри”, ні “Чайка”, не робить принципово». Треба погодитись, що він має рацію. Ви запитаєте: а як же Червона Рута, вони ж досі існують, досі вибирають «кращих з кращих»? Так, існують, але, на превеликий жаль, це вже не та Червона Рута, яка колись подарувала Україні такі імена як «Зе В’йо», «Плач Єремії», «Танок на майдані Конго», Едуард ДРАЧ і ще багато кого. Дуже гарно з цього приводу висловився наш легендарний «вевешник» Олег СКРИПКА: «Рок Екзистенція принципово вирізняється на фоні всіх решта. І справа тут проста: на інших фестивалях є те, що називають шоу-бізнесом, чи просто – комерцією. Рок Екзистенція залишається єдиною сценою, яка намагається донести до слухача некомерційну музику – те, що насправді і є культурою, що не пов’язано з грішми чи соціальними питаннями. Будь-яке суспільство, в якому не розвивається андеґраундна чи просто рок-культура – вмирає, перетворюється в синтетичне. Мабуть, сьогодні треба побудувати якийсь осередок культури, який би об’єднав людей, що нормально мислять і дивляться в майбутнє, щоб були якісь зв’язки, певні джерела постійного фінансування, щоб були соратники. Ідея проста: розвивати молоду альтернативну українську культуру. І треба, щоб більше людей звертали на це увагу, більше цікавились цим».
Щодо цьогорічного фестивалю, то його організатори – мистецька агенція «Арт-Велес» на чолі з незмінним її керманичем Тарасом ГРИМАЛЮКОМ – на цей раз перевершили самих себе, організувавши на території київського «політеху» аж три сцени: «Велику» (Площа Знань КПІ), «Акустичну» (Центр культури КПІ) та «Не форматну» (алея біля музею КПІ). Мабуть Тарас ГРИМАЛЮК вирішив не відставати від фестивалю «Країна Мрій», на якому цього літа було аж сім сцен. До речі, в організації «Країни Мрій» мистецька агенція «Арт-Велес» теж брала дуже активну участь. Але зараз не про те.
Цьогорічний фестиваль став справжнім вибухом шаленої музичної енергії. 32 рок-групи з різних куточків України та їх прихильники - весь цей творчий конгломерат створив специфічну ауру вишуканого й водночас богемного дводенного дійства, яке вечорами перетворювалося на цивілізовану вакханалію всеукраїнського рок-табору. Не обійшлося звичайно і без розбитого скла та пустих пластмасових пляшок з-під пива. Та хто про це думає і хто це помічає, коли на сцені для тебе грають справжні монстри української рок-музики?!
На кожній з трьох фестивальних сцен починаючи, з п’ятої-шостої години вечора і десь до десятої-одинадцятої, виступали насправді найкращі українські рок-колективи. Кожен бажаючий міг знайти тут своє, почути таку музику, яка йому подобається. Можна було потанцювати на «фестивалі спортивного танцю імені Перкалаби», що його влаштували Федот та компанія на другий день фестивалю. Або послухати байки про страшних гуцуло-дракулів, що їх розповідали колоритні буковинські хлопці «Гуцул Каліпсо», Любителі важкої музики два вечори поспіль трясли волоссям біля «Не форматної» сцени, на якій для них грали «Борщ», «Естетик Едюкейшн», «Оркестр Янки Козир», «Інкунабула», «Армада» та інші достойні колективи. Всіх не запам’ятати. На «Великій» сцені по-справжньому всіх здивували «Гайдамаки», котрі виступали під кінець першого дня. Це було схоже на грандіозне музично-театральне дійство, головну роль в якому виконував Сашко ЯРМОЛА. Допомагали йому, окрім колег музикантів, ще й два парубка в чорних шароварах, які під ЯРМОЛИНЕ літературне читання показували зі сцени прийоми старовинного козацького бойового мистецтва «СПАС». І хай не тримає на мене зла Олег СКРИПКА, який закінчував своїм виступом перший день фестивалю, та після виступу «Гайдамаків» добра третина народу почала розходитись по домівках, примовляючи, що «краще «Гайдамаків» сьогодні вже ніхто не гратиме». Це справа смаку, а смаки, як відомо, у всіх різні. Пошановувачі ж більш акустичної музики, а в деяких випадках навіть дещо камерної (мається на увазі виступ Лесі ГЕРАСИМЧУК та «Королівських зайців»), милувалися нею в Центрі культури КПІ, зі сцени якого впродовж двох днів грали і вінницький «Очеретяний кіт», і «Ті, що падають вгору», і «Плач Єремії». Закривати «Акустичну сцену» випала честь «Мертвим Півням», які впродовж майже години співали як старі, так і нові свої пісні. Заспівали навіть стару кавер-версію на пісню «Пікардійської Терції» «Старенький трамвай» у стилі «AC/DC».
Щодо молодих команд, то на фестивалі їх було десять. А в загалом, на участь у цьогорічній «Рок Екзистенції» від гуртів з цілої України було подано більше 160-ти заявок. Це звичайно потішило самолюбство організаторів, але ускладнило сам процес відбору. Прослухавши всі надані фонограми дирекція та експертна рада фестивалю відібрала до участі найкращі, на їхню думку, команди.
Тішить і те, що столична влада на залишилася стояти осторонь, а активно допомагала в проведенні фестивалю. Здалека було видно величезний логотип Головного управління у справах сім’ї та молоді міськадміністрації по обидва боки від сцени. Начальник столичного ГУ Олександр КУЛИК та Тарас ГРИМАЛЮК давно вже підтримують тісні стосунки між собою і постійно намагаються допомагати один одному. Що ж до музикантів, то їх, особливо у другий день, потішив той факт, що молодь у суботу прийшла послухати їх, а не пішла на майдан Незалежності слухати рок зірку «світового масштабу» Брайана АДАМСА. Бо в українській рок-музиці головним є творчість, справжня творчість без якої музика перетворюється на вторинний продукт, на графоманські музичні потуги.

Євген РОМАНЕНКО, Київ Прес Інформ